Василь Симоненко

«...Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину»​

Василь Симоненко

Василь Андрійович Симоненко - український поет, журналіст, один з активістів руху «шістдесятників».

Народився 8 сiчня 1935 року на Полтавщині.

Писати Симоненко почав у студентські роки. Злободенні теми в його творчості займали не останнє місце, що робило публікацію його віршів у радянський період тотальної цензури практично неможливою. Одночасно з лірикою активно писав поет сатиричні вірші, проте більшість творів опубліковано вже після його смерті. За життя видано лише збірку лірики "Тиша і грім" (1962) і казку для дітей "Цар Плаксій та Лоскотон". Збірник "Земне тяжіння" виданий в 1964 році, через деякий час після смерті письменника.

Посмертно до поета прийшло визнання. Збірки його віршів перевидаються великими тиражами і через багато десятиліть, що минули після загибелі талановитого українця. Твори Симоненка увійшли до навчальної програми, багато з них покладено на музику. Його вірші "Ти знаєш, що ти людина" і "Лебеді материнства", безумовно, збережуть актуальність і через багато століть. Частину вірша "Лебеді материнства" свого часу виконала відома американська українка Квітка Цісик.

Сам Симоненко про свій поетичний стиль говорив: "Є в мені щось від діда Тараса і прадіда Сковороди". В епоху, коли в середовищі українських поетів набирав популярності модерн, Симоненко залишався вірним класиці віршованого стилю. У його римах відсутня символічність, він називав речі своїми іменами. Сучасники не виключають, що саме за цю прямоту він міг заплатити життям.

Лебеді материнства

Мріють крилами з туману

лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибу казка сивими очима,

Материнська добра ласка

в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо,

не вертай до хати,

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні.

Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,

Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

📷 з просторів інтернету