Павло Глазовий

30 серпня виповнюється 100 років від дня народження українського поета-гумориста та сатрика Павла Глазового. 

Провідний жанр гумориста  ₋ лаконічна мініатюра, що давала можливість найкоротше, але в той же час влучно, вималювати картину, крилатою фразою викликати добру посмішку читача чи убивчий сміх.

Павла Прокоповича без перебільшення можна назвати патріотом своєї країни🇺🇦 Він ніс культуру в народ своїм дотепним словом. Його бентежила згубна русифікаційна політика, висміювання якої відобразились у гуморесці «Кухлик», де автор влучно і мудро висміює народ, який цурається і соромиться своєї власної мови, не розуміючи, що нею пишатися слід: «Бо якраз така біда в моєї корови: Має, бідна,  язика і не  знає мови».  

У творчому здобутку Павла Глазового поеми «Слався, Вітчизно моя» та «Куміада», 25 гумористичних збірок, 9 дитячих книжок. Його тексти звучали зі сцени у виконанні гумориста Андрія Сови та дуету Тарапуньки й Штепселя. Багато віршів були покладені на музику й стали відомими піснями.

Заслужений діяч мистецтв України (1993), нагороджений орденом «За заслуги»  III ступеня (1997), лауреат Літературних премій ім. Остапа Вишні (1988), ім. Наталі Забіли, перший лауреат премії ім. Петра Сагайдачного (1996). Член Національної спілки письменників (1968).

🔷МЕДАЛЬ

Свиня на виставці стоїть,

з корита п'є густі помиї.

Облипла салом, аж двигтить,

та ще й Медаль висить на шиї.

Отак, буває, чудеса

людина виявить у праці,

але медаль за це дадуть якійсь

безсовісній свиняці.

🔷ХВАЛЬБА

Сірка побачивши, сказав гладкий кабан:

- Мене нагородив хазяїн мій Іван.

Ділами добрими його я так прославив,

що золоте кільце мені він в рило вставив.

Сірко оскалився і відповів на те:

- По-перше вставлене кільце не золоте,

ну а по-друге, ти одержав нагороду,

не за діла свої, а щоб не рив городу.

🔷Іде вуйко Хрещатиком -

Приїжджа людина.

Запитує у зустрічних:

- А котра година?

Перехожі пробiгають,

Позиркують скоса.

Той рукою вiдмахнеться,

Той відверне носа.

А тут раптом двоє негрів

Вийшли з гастроному.

Один глянув на годинник:

- Зараз чверть на сьому.

Вуйко низько поклонився.

- Дякую, шановнi!

Значить, є ще у столиці

Україномовні.

🔷Дід приїхав із села, ходить по столиці.

Має гроші — не мина жодної крамниці.

Попросив він:

— Покажіть кухлик той, що з краю.

— Продавщиця:

— Что? Чево? Я нє понімаю.

— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.

— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка.

— Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:

— На Вкраїні живете й не знаєте мови.

— Продавщиця теж була гостра та бідова.

— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова.

— І сказав їй мудрий дід:

— Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови:

Має, бідна, язика, а не знає мови…